Невимовна освітня реформа

«Нет слов, одни междометия». Так би міг виразити свій емоційний стан Президент України Петро Порошенко, розглядаючи поданий йому на підпис щойно прийнятий Закон України «Про освіту». Главі держави, напевне, вже бачився потужний внутрішній піар власних заслуг разом з дружиною Мариною, яка курирує освіту, довкола підвищення престижності вчительської праці та європейських стандартів навчання, аж тут доведеться виправдовуватися, даючи зовнішні пояснення тим самим європейцям про невтішну «мовну» долю національних меншин.

Буча там здійнялася велика. Міністерство закордонних справ Польщі, найм’якіше з усіх західних сусідів, пообіцяло пильно стежити за імплементацією згаданого закону та вживати усіх необхідних заходів, щоб забезпечити полякам в Україні доступ до навчання польською мовою. Міністр закордонних справ Угорщини розпорядився, щоб угорські дипломати не підтримували жодної української ініціативи у міжнародних організаціях. Більше того, відтепер угорська дипломатія перешкоджатиме Україні в реалізації важливих для неї справ на міжнародній арені, а ООН може розслідувати ситуацію на вимогу угорців. Президент Румунії Клаус Йоганніс взагалі скасував офіційний візит в Україну через нашу освітню реформу. Він зазначив, що до жовтневої поїздки готувалися дуже ретельно, однак на перешкоді стало «неприємне здивування» тим, що Верховна Рада «без попередніх обговорень з партнерами України», все ж прийняла закон, який «жорстко обмежує права національних меншин навчатися рідною мовою».

Ось так, замість загальноукраїнської слави, світять тепер Президентові України іноземні докори. Гарячкові намагання українського уряду зусиллями Міністерства освіти і науки та Міністерства закордонних справ загасити скандал запізнілими заявами типу ми конвенцій не порушували, але виправимось у наступному законі, виглядають як анекдотичні спроби лікувати за допомогою «Боржомі» те, що зовсім «відвалилося». Раніше треба було думати!

Написав це і сам задумався: чи є у зазначених міністерствах посадові особи необхідного фаху та рівня? Що сталося з державною етнонаціональною політикою? Взагалі, де вона? А у тому ж місці, де багато чого розумного, вельми потрібного сьогодні українській нації, яка болісно шукає свою ідентичність. І без виваженого поліетнічного підходу нам тут не обійтись.

 

Кажуть, нове – добре забуте старе. Згадаймо, що на зламі тисячоліть, в угарі чергової «оптимізації», було недалекоглядно втрачено спеціалізований Державний комітет України у справах національностей та міграції. Біля його витоків стояли такі постаті як Іван Курас, Володимир Євтух, Володимир Трощинський – масштабні мислителі, справжні державні діячі. Вже тоді етнополітичний менеджмент системно впроваджувався у державне управління, потенційно конфліктні міжнаціональні ситуації розглядалися комплексно, міждержавні проблемні питання прогнозувалися та вирішувалися на випередження, зокрема, з урахуванням інтересів української діаспори.

Але це було давно, коли ще нікого не вбивали…

Добавить комментарий

Plain text

  • HTML-теги не обрабатываются и показываются как обычный текст
  • Адреса страниц и электронной почты автоматически преобразуются в ссылки.
  • Строки и параграфы переносятся автоматически.
CAPTCHA
This question is for testing whether you are a human visitor and to prevent automated spam submissions.